Статистика, що розвінчує ганебні міфи про депортацію кримськотатарського народу

“Через кілька днів шляху з нашого вагона винесли померлих: стареньку і маленького хлопчика. Поїзд зупинявся на маленьких полустанках, щоб залишити померлих. ... Ховати не давали…”

Операція з депортації кримськотатарського народу почалася рано вранці 18 травня 1944 року і закінчилася о 16:00 20 травня. Для її проведення було задіяно війська НКВС кількістю понад 32 тисячі осіб. Депортованим відводили від декількох хвилин до півгодини на збори, після чого їх на вантажівках транспортували до залізничних станцій. Звідти ешелони з ними відправляли до місць заслання. За спогадами очевидців, тих, хто чинив опір або не міг іти, часто розстрілювали на місці. У дорозі засланців годували рідко і часто солоною їжею, після якої хотілося пити. У деяких ешелонах засланці отримали їжу вперше і востаннє на другому тижні шляху. Померлих ховали нашвидкуруч поруч із залізничним полотном або не ховали взагалі.

Депортації звинуваченого у співпраці з ворогом кримськотатарського населення - один з найдраматичніших епізодів війни. Тема «репресованих народів» і сьогодні залишається благодатним полем для російських маніпуляцій. З хрущовських часів наполегливо пропагується теза, що кримські татари — «народ-зрадник» і депортація була їх порятунком: “в период Отечественной войны многие крымские татары изменили Родине, дезертировали из частей Красной Армии, обороняющих Крым, и переходили на сторону противника, вступая в сформированные немцами добровольческие татарские воинские части, боровшиеся против Красной Армии; в период оккупации Крыма немецко-фашистскими войсками, участвуя в немецких карательных отрядах, крымские татары особенно отличились своими зверскими расправами по отношению к советским партизанам, а также помогали немецким оккупантам в деле организации насильственного угона советских граждан в германское рабство и массового истребления советских людей”.

Такі радянські міфи навколо виселення кримців створювались, щоб виправдати дії Сталіна, а саме організований ним геноцид. А сьогодні вдало цим користується Путін і продовжує виправдовувати цей злочин, адже тільки так можна пояснити тотальну русифікацію Кримського півострова. Але правда така, що це виселення народу є «злочином століття», якому немає виправдання. Щоб переконатись в цьому та легко апелювати в дискусіях щодо цих непростих сторінок минулого, пропоную стислі факти та статистику, що розвінчують ці ганебні міфи.

1.      Колабораціонізм серед кримських татар мав місце і притому помітне, але ні про яку «тотальну співпрацю з ворогом» не можна говорити. Жоден народ під нацистською окупацією не уник цього гріху, навіть євреї. В лавах Червоної армії та партизанських загонах все одно служило більше кримських татар, ніж у Вермахті. (на боці СРСР: 11-12 тис. (8 тис. в боях поза Кримом; 3-4 тис. в боях в Криму, в загонах партизан та внаслідок окупаційного терору), на боці Німеччини: 6-7 тис. (5-6 тис. в боях поза Кримом; 1 тис. в Криму)

2.     Абсолютна більшість колабораціоністів-кримців або загинула в боях, або понесла індивідуальну кару (більше тисячі осіб – безневинно), тому змушувати розплачуватись за їхні вчинки цілий народ – це очевидний злочин проти людяності, на які радянська влада була щедрою.

3.     Понад 30 тис. загиблих протягом року на нових місцях кримських татар однозначно спростовують неосталіністські вигадки про те, що депортація була «благодіянням» чи навіть «спасінням» для кримців.

Сьогодні в Криму російським окупантом заборонено Меджліс і відбуваються постійні переслідування. Вже майже 25 тисяч кримських татар після незаконної анексії півострова покинули його територію. Це теж можна назвати депортацією, політичною чи культурною. В День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу ми, українці, маємо вшанувати пам'ять депортованих татар. Сьогодні вони знову мішень репресій, як і колись. Тільки тепер уже Путінських.